Фільми, які не можна дивитись голодним. Частина 1

Фільми про кухарів і шефів

  Невеличкий відступ про те, що це за список. Отже, це список, у  якому я зберу максимально можливу кількість фільмів, де їжа виступає в ролі одного з героїв чи, принаймні, яскравого тла. Фільми про кухарів, офіціантів, ресторани, інгредієнти, смаки, прянощі й усе, що з ними пов'язано - людей, міста, спогади, кохання, секс, а іноді навіть і вбивства. Список фільмів я умовно поділю на категорії, але це не означатиме, що фільм з одної категорії не може належати до іншої - просто, на мою думку, саме туди його пасує поставити. Ці списки не претендуватимуть на абсолютну повноту і я буду рада усім зауваженням та пропозиціям. Мультики та серіали виділю в окрему категорію. 

Навіть не намагайтесь дивитись ці фільми голодними чи без їжі поруч!

1. Burnt/Шеф Адам Джонс (2015)

   Яскравий фільм, що спекулює на темі шефа-рок-зірки. Смачні кадри, багато емоцій і вогню, яскраві актори. Багато "внутрішніх" ресторанних фішок. І водночас примітивний сюжет, подекуди дивно прописані діалоги, завуальована реклама Burger King. Але фільм про натхнення і вміння переборювати власних демонів. І якщо він когось надихає - це чудово. Бредлі Купер, щоправда, подобається мені значно більше у ролі такого ж шефа, але в невеличкому серіалі, про який розповім у наступному списку. Дивитись тут
  

   

     
        2. Chef/Шеф-кухар (2014)

   Історія про кухаря, який з віком так і не переріс з перспективного в знаменитого, став цілком залежним від власника ресторану та ще й цілком розвалив особисте життя. Але не буває лиха без добра - чергова неприємність приводить його до краху, що стає новим початком. Майже з нуля все стає на свої місця - і їжа, і родина. А все тому, що Карл Каспер справді любить готувати. Чудовий натхненний і смачний фільм. Дивитись тут

        3. The Hundred-Foot Jorney/Прянощі та пристрасті (2014)

   

     Цей фільм змішує Францію та Індію в такій надзвичайно виваженій пропорції, що вам і не снилось. Тут їжа повноцінний герой фільму, його тло і найважливіший компонент. Класика Мішлен з французького боку та спогади і пристрасть індійських прянощів з іншого - красиво, смачно, натхненно, романтично, якісно й навіть повчально. Дивитись тут

           4. Comme un Chef/Шеф (2012)

      

   Знову французи. І знову дуже натхненно. Про те, що не завжди досвід і робота найважливіші, про те, як вперто треба боротись за мрію, ну і, звісно ж, про те, наскільки важлива сім'я і підтримка. А ще фільм дуже кумедний:) Дивитись тут

         5. Love`s Kitchen/Любов і кухня (2011)

      Мила історія про те, як улюблена справа і друг, якого зіграв Гордон Рамзі, витягають хорошого кухаря з затяжної депресії. А далі його вже чекає любов. Дещо солодкаво, тому підходить більше для дівчачих переглядів з відерцем морозива в руках. Хлопці не оцінять. Дивитись (лише російською, на жаль) тут

          6. Julie & Julia/Джулі і Джулія (2009)

   

      Мій улюблений фільм з якого й почався цей блог. Маємо дві паралельні історії - відомої американки Джулії Чайлд, яка відкрила жінкам своєї країни французьку кухню, та Джулі Паулз, яка стала відомою, завдяки блогу за рецептами Чайлд. Тут багато смачних кадрів, любові й Парижу, який надзвичайно любила Чайлд. Смачна і дуже тепла історія. Дивитись тут

            7. No Reservations/Смак Життя vs Mostly Martha/Незрівнянна Марта

      Два фільми - голівудський та німецький - одна історія. Сильна жінка, кухар французької школи, небога, з якою їй доведеться вчитись ладнати... А тут ще й цей італієць зі своїми жартами. Якщо дивитись дівчаткам - раджу версію голівуду - більш рафінована і тепла, якщо хлопцям - німецьку, але всеодно може бути нуднувато. Дивитись голівудську версію тут, німецьку - тут.

Fabbrica мрій у теплому місті

Більшої анафеми, ніж сидіти в закладі мережі, яку я терпіти не можу, і писати про заклад мережі, яку я обожнюю, бути не могло. Але вже як є - сиджу в Театрі пива Правда і пишу про найсмачніше місце моєї України - Fabbrica. Сумую, але таке життя. Бо ж Львів і Франківськ надзвичайно різні, як і мережі ресторанів, які представляють ці міста. Але зараз про Франківськ, про 23 ресторани, і, звісно ж, про найкращий заклад країни, поза Києвом.

  Отже, Fabbrica - це чудовий заклад в самому серці Івано-Франківська. Вам не вдасться не помітити ці дивовижно красиві вікна взимку й переповнену терасу влітку. І навіть не думайте йти, якщо одразу не вдасться знайти місце! Зачекайте. Даю слово, що те, що ви отримаєте, вартуватиме кожної хвилини вашого часу.

  Концепція ресторану проста і зрозуміла - італійські страви з українських інгредієнтів. Себто не чекайте моцарели з молока буйволиць, справжнього парміджано чи оливкової олії - тут їх нема.

  Натомість є власноруч приготовані сири, в'ялене м'ясо, томатний соус з херсонських помідорчиків і просто божественне борошно, з якого готують піцу та пасту. Воно дуже особливе, бо зерно привозять з Черкаської області й мелють у власному млині, за роботою якого теж можна поспостерігати.

  Окремої уваги заслуговує піца. Усі, з ким я говорила про Франківськ (майже всі знайомі:), знають, що заради цієї піци, я готова вбити кілька годин на дорогу.

  Хоча наше знайомство не віщувало  такої безмежної любові - перша Маргарита, яку мені принесли у Fabbrica здивувала бортиком. "Фі, піца з бортиком. Нічого хорошого напевно" - подумала я. І ох, як помилилась. Бо смачнішої не їла за все життя (ні, в Італії я не була, так, піци я перепробувала багато). Отже, ніжне тісто, солодкуватий томатний соус і надзвичайно делікатна моцарела, яка тягнеться ниточками за кожним шматочком - це і є Маргарита. А ще, піч для неї робив італійський майстер.

  

  Але такої оди достойний кожен з пунктів меню, над яким працювала Олена Жаботинська - шеф-кухар ресторану. Людей, які горять тим, що роблять, складно не помітити. І ця чарівна жінка - одна з них. Вона справжнісінький "західний" шеф, який працює над українською їжею, прагне її розвитку й вчить новому своїх гостей.

   

   Відверто кажучи, я можу безкінечно писати про плюси Fabbrica. Про низькі ціни, про повний зал гостей, як показник, про всіх цих дивовижно красивих людей, які їдять і працюють навколо, про вазонки на підвіконнях, про безкоштовну воду, про те, як відчуваєш, що ось, вимкни звук - і здається, що ти не в невеликому місті на Прикарпатті, а десь в Альпах, по той бік кордону... Але всі ці слова не варті й кави, ані шкоринки від піци, ані ложки соусу від равіолі. Просто зберіться і поїдьте у сонячний Франківськ, замовте столик на вечір п'ятниці й насолоджуйтесь їжею, містом, а ще - персоналом закладу, який затанцює вам перед закриттям закладу:)

 Фото: Надя Єгорова
            Катя Головко
Текст: Олександра Власюк

Казкова Грушка

Пам'ятаєте грушу, на якій "росли" бублики,  з казки про язикату Хвеську? Так от, така Грушка є у Львові. Але ростуть на ній не бублики, а зефір, брауні, чізкейки, тортики й солоні пироги. Ми поговорили з засновницями цього казкового місця про успіхи й невдачі, цілі та, звісно ж, про випічку.

Початок

Оленка: Почалося все з провалу. Ми вибрали не тих партнерів.

Леся: Я завжди хотіла мати власну справу, а оскільки є досвід роботи у сфері харчування, то у планах були на кав’ярня або ресторан. Звісно, одного досвіду не достатньо, потрібна команда професіоналів, і коли такі люди з’явились, ми вирішили спробувати. На жаль, чи то на щастя (посміхається), у нас виявились різні погляди щодо розуміння суті партнерства та методу ведення бізнесу. В результаті ми з Оленкою залишились удвох. З приміщенням і обладнанням… і досвідом. Вирішили, що не будемо це все просто так залишати.  Могли продати обладнання і повернути собі гроші, але вирішили, що це  добра справа. І вона може привести нас до того, про що ми мріяли.

О. Вирішили не опускати руки, а вчитись новому! В той момент, коли я зрозуміла це кінець, відчула - ми потягнемо, ми в силі. Перебрали мільйон назв. Дуже довго не могли визначитись. Одного разу наша подруга Ореста за кавою запропонувала назву Грушка. І вона прижилась. Це майже так само просто як і яблуко.

 Про випічку

О. Не можу сказати, що все життя цікавилась випічкою – я не аж така домогосподарка. Спокійно було на душі, бо маю маму, кондитера-технолога за освітою і з великим  практичним досвідом. Я все життя була біля випічки, адже ми готували разом. Але лише працюючи тут, відчула - так, у мене виходить. Щоправда, завжди можна передзвонити мамі з приводу технічних питань, адже дуже рідко буває, що рецепт ідеально вдається з першого разу. Звісно, щось просте виходить, але Павлову (торт або тістечко з безе та ягодами й кремом – авт.) я пекла 5 разів, доки отримала ідеальний варіант.

Л. У мене за спиною 7 років роботи у дуже успішній мережі концептуальних закладів “Fest” і один з засновників, Юрко Назарук завжди казав, що якщо ти хочеш добре зробити якусь справу – ти маєш пропустити її через себе. Кожного разу, коли вони відкривали новий ресторан він заглиблювався в його тему, концепцію, дуже багато читав.  От і нам довелося пірнути в це море інформації. На перший погляд випічка – це нічого складного, але навіть у звичайнісінькому чізкейку стільки деталей, що випустиш якусь дрібницю - і у тебе нічого не виходить... Словом, це справді виявилось непросто і нелегко.

О. Але в кінцевому варіанті Ти отримуєш велику винагороду за ці всі «проробки»,бо вже точно знаєш як треба! Коли ти печеш так, а потім інакше, а тоді ще інакше, доки не досягаєш бажаного результату! Справді, це захоплює і надихає!

Л. Чому не завжди все виходить за рецептами з інтернету, та й навіть якщо подруга поділиться власним переписом? Непрописані деталі, також є речі, які є очевидними для досвідчених пекарів, і тому початківець не завжди робить так, як потрібно. Ну й звісно талант та настрій людини, яка це робить має вирішальне значення.

Стандарти

О. Дуже класна відправна точка, коли ти щось десь спробував, воно ідеальне і ти маєш орієнтир. Чудовий варіант спробувати щось в Європі, приїхати і відтворити вдома. Я, напевно, страждаю надмірним перфекціонізмом, але проробки для мене не лише показник смаку. Це також тест на те, як зберігається продукт. Без холодильника, в холодильнику, в вакуумній упаковці. Але бувають і кумедні ситуації. У мене на обвітрюванні стояв зефір – я знала, що він вже несмачний, але лишила для того, щоб подивитись як він себе поведе. Прийшли замовниці, і спробували цей несвіжий зефір, хоча я й запевняла, що не варто. В результаті, сказали, що він чудовий, хоча мені він був вже зовсім несмачним. Мені здається, що я часто цим псую людям враження – даю спробувати щось, але попереджаю: «ну, воно засолодке», «ти спробуй, але це не вийшло». Але просто тому, що вже знаю, як має бути ідеально. Справді, це дуже добре, коли ти ставишся до власної продукції як споживач, але дуже прискіпливий, а не як кондитер, який хоче полегшити собі роботу.

Л. Проблема пострадянської освіти (і не лише кулінарної) – це те, що тобі дають стандарти, і не дозволяють від них відступатись, хоча закордоном, якщо ти вивчаєш базові закони будь-чого, то маєш право на імпровізацію. Кондитери, з якими мені доводилось працювати не раз казали: «ти не розумієш, так не може бути». Але часто не могли навіть пояснити чому ні. Тому відсутність спеціальної освіти – наш плюс, ми не обмежені стандартами, а орієнтуємось на смак.

Замовники

О. У нас найкращі замовники в світі. Дуже щирі і чесні. Ми надзвичайно їх цінуємо. А ще жодного разу не відмовляли в нестандартних замовленнях. Наприклад, недавно пекли мацюпусіньке брауні, щоб матуся вранці привітала свою донечку з днем народження – це тааак мило. Або величезну булочку для гамбургера. Або  7–ми кілограмовий торт, який за смаком мав бути точно таким же, який пече племінниця нареченого. Намордувалааались з ним, зате самі бачили, як гості по три шматки цього торта з’їдали. От недавно дзвонить замовниця і каже: «вчора з’їла ваш чізкейк, а сьогодні вранці прокинулась і думаю: де я його маю взяти той сирник”. Або, наприклад, у нас є замовник грек – бере у нас печиво для своєї кав’ярні, недавно ми йому пропонували нову версію печива, а він каже: «не ображайтесь, але мені не сподобалось» - і таке буває. Але усі ці щирі відгуки дуже надихають і дають розуміння що ми на правильному шляху.

Цілі

О. Хочеться годувати львів’ян справді кльовою випічкою. Щоб не було так, що ти поїхав кудись, щось спробував, повернувся додому – і тобі цього дуже хочеться, а нема де взяти. І нема іншого виходу, ніж пекти це самому. Не кожен хоче і має час цим займатись.

Л. Та і не у кожного вийде. Насправді, це дуже добре, що у Львові багато кондитерських різного формату, які мають свій контингент. І цей кондитерський бум дуже позитивний, але є ще багато вільних ніш. Крім того, з’явилось поняття модної випічки – такі собі модні тенденції в світі солодощів. Хочеться, щоб люди мали можливість спробувати такі новинки саме у нас.

 Увага! Невдовзі стратує новий спільний проект пекарні Грушка та нашого блогу! Слідкувати за оновленнями можна тут

Фото: Ліза Власенко
           Катя Головко
Текст: Саша Власюк

                                                                                                                                    

Осінній пікнік

Все-таки Львів – культурне місто. Тут відбуваються чудові події: фестивалі, презентації книг, літературні читання, різноманітні виставки. Так, туди ходять не всі, але ж то таке. Їжа духовна. А як справи з їжею фізичною? Це ми й спробували зрозуміти, відвідавши Осінній пікнік в парку культури.

Слово «пікнік» в назві й місце проведення наштовхнули на думку, що це продовження концепції Парк-пікніку, який відбувся навесні і справив неабияке враження. Але, очевидно, організатори якраз на це й розраховували – події не мали між собою майже нічого спільного, натомість на деталь з назвою повелись не лише ми. Але назвою ситуацію не врятуєш.

Для проведення пікніку виділили надзвичайно малу площу одразу біля входу в парк. Хтозна, чому, але вийшло ніяк.

Погода також підкачала – цілий день накрапав дрібний дощ. Тому для яток виділили один тент і кілька дерев’яних будок, ще одним тентом  прикрили місця для відвідувачів. Але сидіти там не хотілось – було незатишно.

Організатори пікніку акцентували увагу на тому, що буде багато гарбузів і кукурудзяний басейн. Багато гарбузів це, вочевидь, ті, які стояли на столі для карвінгу – смішно, бо навіть зона була маленька і порожня.

А басейн був по коліно навіть п’ятирічним дітям (особисто я не розраховувала на щось грандіозне, але літери на рекламці були більшими, ніж той басейн.

Окрема стаття – розваги. Знову ж-таки, розраховані вони були на дітей, але виглядало все… гм, дивно. Тобто все, що ми бачили за годину на пікніку – це 10 хвилинна сценка про гарбузову родину, зачитана злегка наркоманським тоном. Потім для якоїсь гри зібрали команди, а тоді мало не одразу їх розпустили. Ми так і не зрозуміли, що то була за гра.

Ще здивувало, що свято начебто було, насамперед, для дітей, але це не заважало підозрілим особам вештатись територією. За цим НІХТО не слідкував.

Їжа. Тут теж похвалитись нічим. Кілька точок стаціонарних закладів, які не пропонували нічого нового: Music lab, Burger joint та інші, і кілька точок з солодощами. Під тентом було дешевше, натомість пекарня в дерев’яному будиночку виставила захмарні ціни – знаю, скільки коштує тепер маскарпоне для крему, але 30 грн. за кексик – це занадто.

Хоча тарт від Cup`n`Cake хоч і коштував усього 15 грн. виявився жахливим. Шоколадний він був лише візуально – смак нагадував пластилін. Не знаю, в чому особливість рецепту, але не засмакував анітрохи.

Також смачним було натуральне печиво від "Крихти". Та й їх оформлення виглядало краще, ніж у багатьох інших.

А ще солодощі від дівчинки, що стояла на куті й продавала різне печиво коштували дуже дешево і всі, без винятку, були смачними.

Отож, Осінній пікнік для мене виявився повним провалом – несмачно, невесело, нецікаво. Найбільшим його плюсом були промоутери «Ярич», які роздавали усім безкоштовне печиво.

Але хіба це те, заради чого варто дощової суботи йти в парк? Аж ніяк. Сподіваюсь, надалі буде більше якісних гастрономічних подій, а подібні «фестивалі» просто припинять своє існування.

Фото: Ліза Власенко
           Катерина Головко
Текст: Олександра Власюк

Домашні стартапи: Cupcakes. Made with love

Сьогодні пропонуємо вам познайомитись з Юлею, яка готує чудові капкейки, навіть попри те, що в майбутньому планує бути... стоматологом. Ми поговорили про випічку, рецепти, а також про те, чому не варто хвилюватись за свої зуби, якщо любиш солодке.

Про випічку

Печу я з самого дитинства. Тому що я жінка, напевно. Це ж в крові у кожної жінки. Але це домашня випічка, нетоварного вигляду. Просто щоб потішити себе солодким. Перше, що у мене вийшло таким красивим, це торт на День народження коханому. Я намагалась вигадати йому класний подарунок, і вирішила, що зроблю його власноруч. Коли почала роздумувати, що саме це буде, то запитала поради у подруги, яка пекла різні смачні штуки. Мій коханий страшенний шоколадо- і кавоман. Тож подруга порадила мені Захер, якого я ніколи не пробувала. І от, я почала шукати рецепт, дивитись різні відео… Цей торт вийшов у мене ідеально гладесеньким з першого разу. Я навіть не думала, що так вийде. Після того, на день Святого Валентина я знову вирішила зробити йому солодкий подарунок – спекти капкейки. Звісно, вони у мене вийшли не такі ідеальні, але випічка мене потроху затягнула. От я і почала пекти капкейки все частіше й частіше. Мама нервувалась, казала, що досить їх вже вдома. Тому я й вирішила спробувати їх продавати.

Про приготування їжі

Коли ти готуєш раз на місяць це класно. Начиталась рецептів, подала м’ясо у червоному вині запечене… А коли це день у день, і за вечір це все з’їдається, а треба готувати тричі, а то і більше рази на день, мити той посуд, то вся ця рутина тебе засмоктує. Саме готувати, бо пекти це для мене кардинально інакше.

Про рецепти

Я не печу торти за рецептами. Придумала, зробила і віддала. Просто питаю у замовника, що йому подобається, а далі імпровізую. Єдине, що я готую за рецептом – це макаруни.

Минулого Різдва я вперше в житті пекла пампухи. Я люблю здобне тісто, щоб воно було пухке і ніжне. Тому готувала їх за рецептом мами мого хлопця, бо моя бабця любить прісні пампухи. Цей рецепт  особливий тим, що в тісто додається ціле яйце, а не лише жовтки, як зазвичай. Бабуся дуже здивувалась такому варіанту приготування, але результат перевершив усі очікування.

Рецепти зазвичай шукаю в інтернеті, але лише на англомовних сайтах. Наші навіть не беру до уваги. Або на французьких сайтах.

Про те, чого не люблю

Я не люблю українську кухню. Лише пампухи. Найбільше з рожею та яблуком.

Тісто без яєць не робитиму ніколи. Це не смачно. Тісто має бути тістом.

Про власну справу

Хочу починати власну справу з чогось маленького, невеличкої точки. Якщо все буде добре – хочу ще одну таку ж. А тоді вже можна думати й про магазин. З високими вітринами, білими з рожевим стінами. І щоранку туди привозили б з пекарні багато капкейків.

Це можна порівняти зі спортзалом. Коли ти ходиш, бачиш результат, то тобі й далі хочеться ходити. Так само і тут, коли я печу, люди смакують, пишуть відгуки, то це надихає розвиватись. А ще мене надихає мій хлопець, який це все куштує.

Про те, чому чізкейк і сирник не одне і те ж 

Підіть в гості до господині, яка готує сирники. Подивіться, як вона бере смачнючий домашній сир, додає туди свіжі яйця, виварює це все. А тоді підіть в ресторан в центрі міста, де беруть сир філадельфія з солоним присмаком, печиво і готують чізкейк. Це ж різні речі.

Про солодощі та стоматологію

Якщо нормально чистити зуби – двічі на день по три хвилини, то можна їсти скільки завгодно солодкого. Тільки тоді страждатимуть уже не зуби.

Гостинці від Білки

   Нещодавно ми усією дружною командою Їжоботаніка відвідали чи не легендарну Білку. Легендарну тому, що не встигли вони відкритись, як серед знайомих і не дуже мені людей вже тільки й мови було, що про них. А все тому, що Білка, як проект, існує доволі давно, і поява закладу - це, наче, переїзд у нову, простору квартиру, де можна спокійно приймати гостей.

   Білка живе не у лісі-лісі темному, а на четвертому поверсі ТЦ Роксоляна, що на площі Соборній. І місце, скажу прямо, неоднозначне. Так, краєвид з вікон пекарні надзвичайний. 

   Так, відчувається, що усе навколо дихає новизною і Білка зі своїм інтер'єром не нагадує більшість пошарпаних зумисно львівських туристичних закладів.

   Але є свої "але". Торговий центр не передбачає наявність туалету на окремій площі, тому готуйтесь спускатись поверхом нижче, щоб помити руки. І так, якщо хочете зберегти їх стерильно чистими - їдьте ескалатором і не торкайтесь поручнів. Не хочу Вас обдурити - ми не питали у працівників Білки про можливість помити руки в самому закладі, але й не помітили туалету або рукомийника. Ще одне невеличке "але" - якщо вмоститись біля скляних стін, то можна відчути себе рибкою у акваріумі. Та це дуже легко виправити - пересядьте або використайте одну з прекрасних дерев'яних ширм, і вже ніхто не потурбує Вас.

   Що до меню, то Білка, як ведеться з дитинства, завжди передає солодощі. А тому тут їх повно. Торти, тарти, пироги, чізкейки, тістечка, солодкі панкейки, печиво, цукерки, солодка гранола... Список безкінечний і поповнюється новими варіантами регулярно, бо на кухні Білки працюють люди творчі, й творчість ця втілюється у нових смачних шедеврах. 

   Для тих, кому солодкого не хочеться Білка має в запасі й несолодкі пироги та тарти. А ще супчик і салат. Навіть якщо Ви на суворій дієті, Білка не дозволить Вам померти з голоду.

   Напої. Білка любить дітей, а діти не люблять п'яних. Тому алкоголю Ви тут не знайдете. Ми трішки знайшли, але це, вочевидь, бешкетували не дуже чемні гості, що мають гарний смак:) 

   Насправді ж, в меню можна знайти хорошу каву, чай і смачні лимонади. Для останніх можна купити ще й еко-пляшку й забрати все з собою.

   Про з собою - Білка неймовірно любить і вміє пакувати гостинці. Ба, більше - якщо Ви захочете принести тортик чи пиріг додому - він коштуватиме трошки дешевше, ніж якщо купувати його окремими шматочками. Тому забирати щось із Білки додому круто, хоч і важко не залишитись біля цього вікна й не помилуватись вечірнім чи ранковим Львовом...

   Про ложку дьогтю. Моя дуже хороша знайома натрапила на неприємну річ у чарівному пирозі Білки - волосся. І хоч персонал повів себе більш, ніж чемно, приніс печивко-вибачення, Христина, напевно, ще не скоро піде туди знову. Я чудово розумію, що подібні ситуації трапляються навіть в найкращих ресторанах, але... Словом, час покаже.

   Білка - одне з таких потрібних Львову місць для львів'ян, а не для туристів. І дуже хочеться, щоб це чудове місце виправдало покладені на нього очікування і не розчаровувало натхненних красивими фото людей. Тепер Ви знаєте, звідки Білка передає гостинці - прийдіть і отримайте свій!

   Фотографували:   Лізавета Власенко

Ігор Устинський

Катя Головко

Текст: Олександра Власюк